16 жовтня 1907 р. у селі Борисівка на Запоріжжі народився Петро Григорович Григоренко, генерал-майор, правозахисник, політв’язень радянського режиму, член Української гельсінської групи.
Свій життєвий шлях починав як активіст комсомольського руху, в 20 років став членом Комуністичної партії. Закінчив Харківський технологічний інститут, навчався в Московській військово-технічній академії, Академії генерального штабу.
Учасник Другої світової війни. Командував стрілецькою дивізією, був двічі поранений. На початку 1945-го отримав звання генерала. Пізніше викладав у Військовій академії імені Фрунзе в Москві (1945—1961). Захистив докторську дисертацію.
У 1961-му на партійній конференції виступив із критикою сталінізму та політики Микити Хрущова, яка вела до нового культу особи. За що був усунутий з посади, відправлений на Далекий Схід. У 1963-му створив Спілку боротьби за відродження ленінізму.
За словами Сергія Грабовського: «У своїй ідейній еволюції Григоренко пройшов складний шлях від різноманітних проектів удосконалення комуністичного ладу через відродження ленінізму до усвідомлення злочинності самого совєтського, китайського, кубинського і інших різновидів комунізму».
Його позбавили звання, нагород та пенсії. Неодноразово заарештовувався, майже шість років перебував на лікуванні у психіатричних лікарнях.
Один із лідерів дисидентського руху в СРСР. Боровся за права кримських татар та інших депортованих народів. Став членом-засновником Московської гельсінської групи (1976). У листопаді 1976-го сприяв утворенню в Києві Української гельсінської групи. В 1977-му отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування, а через три місяці позбавлений громадянства. Отримав політичний притулок у США.
В перші тижні мешкав у квартирі, яку для нього винайняли кримські татари. Очолював Закордонне представництво Української гельсінської групи, видавав щомісячник «Вісник репресій на Україні». Автор спогадів «У підпіллі можна зустріти лише щурів»:
«Влада, намагаючись вийти з-під світла, зображує наші дії як нелегальні, підпільні, прагне загнати нас у підпілля. Але ми твердо знаємо, що у підпіллі можна зустріти лише щурів. З підпілля вийшли щури, що захопили владу над людьми. Щури домоглися вигнання мене з Батьківщини. Але майбутнього у щурів немає. Ми повернемося на Батьківщину і побачимо наш звільнений від щурячої пошесті народ».
Помер 21 лютого 1987-го у Нью-Йорку (США), похований на українському цвинтарі Баунд-Брук.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (1997).
СЕРГІЙ ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті, спеціально для видання Суспільний кореспондент
На першому фото: Петро Григоренко. Фото: radiosvoboda.org
